роль самоосвіти педагога

РОЛЬ САМООСВІТИ 
В ПІДВИЩЕННІ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ПЕДАГОГА

           Давня мудрість говорить: «Хто стоїть на місці, той відстає»
А хто не хоче відставати, мусить рухатися вперед, і не зупинятися, досягнувши вершини, а підійматися вище. У цьому й полягає основна місія сучасного викладача.
           Вже не достатньо бути на уроці та поза ним актором, режисером, діловодом, диригентом, дипломатом, психологом, новатором і компетентним фахівцем. Модель сучасного викладача передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у щоденній викладацькій праці.
           Сучасна методика управління навчальним закладом пропонує розробку "Програми зрощення педагога". Але в цьому питанні досить лише поширених форм методичної роботи таких, як методичні наради, практичні семінари, методичні об`єднання чи виїзні консультації. Та й не це є головним у зрошенні Вчителя. Головне – розгледіти, а іноді – відчути здатність до творчості, вчасно дати поштовх, яких викликає бажання ступити уперед. І якщо керівництво навчального закладу зуміє розпізнати цей паросток, докладе певних зусиль для його розвитку, результат перейде очікування.
           З чого почати роботу? Початок роботи потребує чіткого визначення:

• на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний викладач у даний час;
• наскільки він здатен до зростання;
• чи здатний до самоосвітньої діяльності;
• якої саме методичної допомоги він потребує тощо.

          Некомпетентність професійна є значним недоліком у будь-якій професії, оскільки вона є причиною претензій і нарікань, тож почнемо з визначення цього терміну. Враховуючи дуже схоже трактування понять "компетенція", "компетентний", та "компетентність" у Тлумачному словнику, вважаємо найбільш точним таке трактування: "Компетентність – міра відповідності знань, умінь і досвіду осіб певного соціально-фахового статусу реальному рівню складності виконуваних ними завдань і розв`язуваних проблем».
          На відміну від терміну "кваліфікація", включає, крім суто професійних знань і умінь, що характеризують кваліфікацію, такі якості, як ініціатива, співробітництво, здатність до роботи в групі, комунікативні здібності, уміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати інформацію".
           Спеціалісти вважають, шо навчити самого себе значно складніше, ніж когось, тому для самоосвіти повинен бути методичний супровід. Він має бути багаторівневий і обов’язково – поступовий.
            На підготовчому етапі волику роль відіграє готовність до постійного зросту, до творчості. І хоча, на жаль, учитель змушений віддавати значну частину часу родині, веденню домашнього господарства та іншому позитивна оцінка діяльність обов’язково призведе до усвідомлення необхідності постійної самоосвіти.
           Головним етапом підготовки викладача до самоосвітньої діяльності вважається діагностичний. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і методів діагностики рівня педагогічної майстерності (анкети, опитувальники, тести, програми), які допоможуть визначити рівень методичної підготовки викладача.
           Але результативність самоосвітня діяльність матиме тоді, коли правильно спланована (можна щодня гортати сторінки науково-методичної преси чи спеціальних сайтів Інтернету і залишатися на низькому рівні). Саме тому виключного значення наші викладачі надають програмі самоосвітньої діяльності.  Правильно розроблені програми, плани дадуть нам змогу відчути свої можливості, а, значить, зробити ще один крок вперед.
           Часом доводиться спостерігати ситуації, коли після проведення педагогічних читань, окремі викладачі висловлюють думку, що захід був "аж надто науковим", що у робочому процесі застосовувати пропоновані форми нереально. Але більшість викладачів, що вже були обізнані з проблемою, щиро дякують за те, що пропоновані шляхи допоможуть їм у роботі, сприятимуть самостійному творчому пошуку.
            За словами Сухомлинського "...немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі". Оскільки творчість – "це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне, оригінальне і навіть суспільно-унікальне", то постає питання: як сформувати здібність до творчої роботи, і як підтримувати світоч творчості, щоб він якомога довше не загасав, і давав плоди.
            Устремлінню до творчого зростання викладача знову ж таки сприяє постійна самоосвітня діяльність у поєднанні з стимулюючими факторами. Психологи доводять, що кожна особистість потребує досягнень, більш того, устремління до успіху – процес керований, а до самовдосконалення – природний, даний нам від народження. Стимулювання діяльності творчого викладача є однією з функцій адміністрації навчального закладу. Причому можна виділити зовнішні стимули, які сприяють розвитку творчої активності, які є ведучими. Для викладача особливо великого значення набувають такі стимули як: повага батьків студентів і членів колективу, співпраця з студентами і колегами, доброзичливі стосунки з адміністрацією, підвищення кваліфікації, творча атмосфера у колективі, використання досвіду інформаційної діяльності..
            Не останню роль серед умов, що впливають на розвиток творчої особистості відіграють морально-психологічні умови у нашому навчальному закладі – відсутність конфліктів, атмосфера взаємоповаги один до одного, пошани й гордості за свою професію, мудрий керівник який вміє розгледіти творчі здібності викладача, підтримати його і направити діяльність у потрібному напрямку. Навчання викладача не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватися.
           К.Ушинський зазначав "Учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися в ньому вмирає вчитель".

Структура процесу самовдосконалення складається з 4-ох етапів:

1.     самоусвідомлення та прийняття рішення здійснювати процес самовдосконалення;

2.     планування та вироблення програми самовдосконалення;

3.     безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань, пов’язаних із роботою над самим собою;

4.     самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

           Професійне самовдосконалення наших викладачів здійснюється через самоосвіту, активну участь у різноманітних методичних заходах, що проводяться в ліцеї та самовиховання.
           Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу.
           Самоосвіта педагога не повинна зводитися до відновлення знань, якими він оволодів у вузі, мова йде про ознайомлення з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових напрямків у методиці та організації навчально-виховного процесу, розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі.
             Як же раціонально спланувати самоосвітню діяльність, щоб мати дійсно ефективний результат? Проблема самоосвіти педагога в контексті його професійної самосвідомості має поступальний рух.
            Як було зазначено раніше, щоб педагог мав мотивацію на самоосвіту й саморозвиток, потрібно, щоб у нього, по перше, було адекватне уявлення про свою діяльність і особистісні якості; по-друге, щоб він знав, якими є вимоги, що ставить перед ним як професіоналом суспільство. Питання більш якісного ставлення викладачів до виконання своїх обов’язків у нас неодноразово підіймали на нарадах, так само як і новий можливо більш принциповий підхід до атестації та підтвердження своєї категорії в поточному році. 
          На сьогодні виникла необхідність у більш глибокому вивченні діяльності педагога з метою визначення рівня його професійної підготовки, компетентності, об’єктивної оцінки його праці.
          Діяльність з самоосвіти починається з діагностики власних утруднень, проблем. Проведення зовнішнього діагностування з педагогічної, методичної, психологічної підготовки вчителя та спонукання до самооцінки та самоаналізу власних можливостей, якостей, результатів професійної діяльності – основна умова ефективної самоосвіти.
        Розглянемо, що собою являє самоосвітній процес. Загальна його характеристика має такий вигляд.
        З одного боку – це керованим адміністрацією навчального закладу, з іншого – самокерованим з боку особистості. Сьогодні педагоги повинні розуміти: бути гарним професіоналом означає бути в постійному пошуку, зростанні, розвитку. Праця педагога відрізняється високою мобільністю, надзвичайною складністю, вимагає від нього глибоких та різнобічних наукових професійних знань, умінь, навичок, що становлять основу професійної компетентності. Підвищення професійної компетентності педагога - запорука успішного реформування системи освіти в цілому. 
          Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь:

• вивчити необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;
• виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень педагога;
• відбирати з прочитаного та побаченого педагогом думки та методичні знахідки для апробації власній педагогічній діяльності;
• систематизувати та розробити науково-методичні узагальнення;
• впроваджувати досягнення психолого-педагогічної науки та шкільної практики у власний досвід роботи з дітьми учнями.

          В чому полягає сутність самоосвіти? Перш за все, педагог здобуває знання з різноманітних джерел, використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості та власній життєдіяльності.
        Метою роботи над темами самоосвіти є систематичне підвищення педагогами свого професійного рівня.
         Основні завдання:

• вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності викладача, вихователя;
• оволодівання новими формами, методами, прийомами навчання і виховання студентів;
• вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій;
• розвиток у коледжі інноваційних процесів.

         Тема самоосвіти визначається, виходячи з методичної теми навчального закладу, утруднень самого педагога, специфіки його індивідуальних інтересів.
        Отже, алгоритм роботи викладача з самоосвіти є таким: 1.Підготовчий етап; 2.Творчий етап; 3. Аналітико-узагальнюючий етап.

         На результати самоосвіти позитивно впливає науково обґрунтоване планування.
        Якими джерелами користується педагог? У сучасному світі існує багато різноманітних можливостей отримати знання:

• книжки (наукова, науково-методична, методична, публіцистична, художня та інші літератури);
• фахова періодика (газети, журнали);
• Інтернет;
• телебачення;
• відео, аудіо інформація;
• семінари, круглі столи, конференції;
• майстер-класи;
• курси підвищення кваліфікації;
• екскурсії, театри, виставки, музеї, концерти;
• заходи з обміну досвідом;
• різноманітні курси;
• подорожі тощо.

         Форми самоосвіти: індивідуальна та колективна. Ініціатором є сам педагог, хоча на її організацію часто впливають інші: керівники методичних об`єднань, курсів підвищення кваліфікації, які ініціюють та стимулюють діяльність викладача, вихователя. Групові форми у вигляді діяльності методичного об`єднання, семінарів, практикумів тощо організуються адміністрацією.
          Результат самоосвіти може подаватися у формі:

• доповіді, виступи на семінарі, педагогічні раді, методичному об`єднанні;
• реферату;
• програми;
• методичного посібника;
• статті до фахового видання;
• дидактичного матеріалу;
• науково-методичної розробки;
• проекту;
• методичного чи діагностичного кейсу тощо.

         З появою в роботі викладача комп’ютера та Інтернету значно підвищуються можливості педагогічної самоосвіти. З`являються нові теми, цікаві завдання та способи їх розв’язання, нові способи самореалізації, що з`явилися у педагога через появу нових засобів самоосвіти:

• розробка електронних уроків, посібників тощо;
• розробка пакету тестового матеріалу в електронному вигляді;
• розробка пакету стандартного поурочного планування з теми чи групи тем;
• комплект дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні, контрольні роботи;
• розробка комплекту роздаткового матеріалу з предмета;
• створення термінологічного словника з предметної теми, розділу;
• кабінет інформаційних технологій;
• розробка тематичних класних годин, батьківських зборів чи позакласних заходів;
• розробка навчальних проектів;
• розробка пакету олімпіадного матеріалу для підготовки учнів;
• проект особистої методичної веб-сторінки;
• база даних питань і задач з предмета;
• створення електронної бібліотеки творів художньої літератури згідно програм;
• зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога (результатом самоосвіти повинне стати підвищення якості навчально-виховного процесу).

         Процес самоосвіти повинен базуватися на наступних принципах:
Систематичність і послідовність самоосвіти, безупинний характер роботи, постійне ускладнення змісту й форми самоосвіти. 
Принцип безперервності виявляється в трьох напрямках: теоретична підготовка за фахом; практичне удосконалення методів навчання й виховання учнів; вивчення результатів свого психологічного впливу на учнів.
Комплексний підхід у доборі змісту й організації обраної теми по самоосвіті (крім методичних знань, вивчати інші галузі науки: педагогіку, психологію, фізіологію, культурологію, соціологію, дидактику). Комплексний підхід виявляється також у виборі форм і методів самоосвіти, в орієнтації на самостійність і активність педагога.
Індивідуальний характер самоосвіти як самої гнучкої форми одержання знань. Індивідуальний характер самоосвіти не виключає і колективних форм роботи.
Гласність і наочність результатів самоосвітньої роботи в педагогічному колективі, районі, області. Цим створюються умови, можливості для об’єктивного аналізу досягнень і недоліків у навчально-виховній роботі ліцею.
          Створення в ліцеї певних умов – стимулів звертання педагогів до нових наукових досягнень і фактами передового педагогічного досвіду. Цьому сприяє відвідування й аналіз відкритих уроків, демонстрація позакласної роботи з учнями, наробки етичних бесід.
          Завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (участь у семінарах, інформація на засіданні м/к, складання доповіді чи реферату, участь у педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях).

         Отже, самоосвіта викладача здійснюється при наявності таких ознак:

• самоосвіта як процес пізнання передбачає не просте закріплення професійних знань і засвоєння уже відомої наукової інформації, а має на меті одержання нових наукових методичних знань, практичних навичок;
• самоосвіта повинна бути безупинною, поповнення нових знань може здійснюватися на основі попередньої підготовки педагогів;
• самоосвіта повинна сприяти оволодінню новими професійними знаннями та застосуванню їх у практичній діяльності.
  Самоосвіта педагога буде продуктивною за наступних умов:

1.     В процесі самоосвіти реалізується потреба особистості у власному розвитку;

2.     Педагог уміє визначити свої сильні та слабкі сторони, володіє способами самопізнання та самоаналізу, є відкритим до змін;

3.     Володіє розвинутою здатністю до рефлексії (діяльності особистості, що спрямована на усвідомлення власних дій, почуттів, аналіз цієї діяльності та формулювання висновків);

4.     Програма професійного саморозвитку, самоосвіти містить у собі можливості дослідницької, пошукової, творчої діяльності;

5.     Педагог є готовим до творчості;

6.     Існує зв'язок особистісного та професійного розвитку і саморозвитку.

        В системі внутрішнього контролю за самоосвітньою діяльністю передбачається три основні види контролю адміністрації:
        Попередній контроль. Він здійснюється на початку навчального року, коли педагоги готуються до нового навчального року й складають плани самоосвіти. Своєчасні поради та рекомендації адміністрації допомагають педагогу реально відібрати питання для самостійного опрацювання, зосередити увагу на головних напрямках свого самовдосконалення. Провідний метод контролю –  співбесіди з окремими викладачами та керівниками методичних об’єднань.
        Поточний контроль. Протягом навчального року аналізуються відвідані уроки, проведені виховні заходи, контрольні роботи тощо. Вивчається творча лабораторія педагога. Адміністрація допомагає осмислити та обґрунтувати вдалі моменти в роботі, а разом з тим – виявити недоліки в роботі, певні труднощі, проаналізувати причини їх появи
          В.О.Сухомлинський писав: «На уроці я бачу перш за все, чим живе вчитель, що він читає, яке місце в його духовному житті займає книга, як він слідкує за досягненням культури».

          Отже, кваліфікована допомога, надана на підставі аналізу роботи вчителя, надихає його на цілеспрямовану творчу самоосвітню діяльність».
         Підсумковий контроль. Здійснюється наприкінці семестру чи навчального року.

          Частіше за все відбуваються у формі бесіди з викладачами.
           Бо, як говорив В.Сухомлинський "Далеко не кожен стане письменником, вченим, артистом, далеко не кожному судилося винайти порох або велосипед, але майстром своєї справи має стати кожен".